За характерний рельєф і приголомшливі пейзажні види заповідник отримав народну назву "Надслучанська Швейцарія".

Перша згадка про Губківський замок над Случчю датується 1504 роком. Саме тоді його зруйнували татари. За композицією і пропорціями цей замок вважають одним із найдосконаліших витворів волинської фортифікаційної школи. Свого часу він був найпотужнішою фортецею краю, якій поступався навіть Луцький замок. А висота гори, на якій нині височать руїни, – понад 32 метри.

Був час, коли твердиня належала князеві Семашку, якого народні легенди змальовують як жорстокого володаря на кшталт трансильванського Влада Дракули, прообразу всесвітньо відомого вурдалаки. Розповідають, що наказав князь викопати під замком глибокі підземелля і ходи, де зберігав незліченні скарби і катував непокірних, вигадуючи для них пекельні муки. Колись люди, хрестячись, обходили похмурі руїни десятою дорогою, бо вірили, що давній правитель володів магічною силою. Легенда мовить про те, що він заборонив дочці брати шлюб з простолюдином і замурував її у високу вежу. Кохання ж юнака і юнки було таке палке, що вони перетворювалися на соколів і вилітали на побачення одне з одним. Про це дізнався батько, прокляв їх, і закляття було настільки сильним, що на віки вічні прирекло закоханих літати у соколиній подобі. Звідси і назва гір – Соколині.

Вузькоколійка Антонівка-Зарічне, або "кукушка", має колію шириною 750 мм (звичайна залізнична - 1520 мм); протяжність дороги між Антонівкою і Зарічним - 106 км. Споруджена ще в 70-ті роки позаминулого століття для транспортування експортного лісу та іншої продукції. Вважається найдовшою залізничною гілкою Європи.

Усі пасажири "кукушки" знають одне одного. Заходячи у вагони, вітаються. Тут хтось їде на роботу, хтось — у райцентр за довідкою, а хтось у ліс за грибами. А ще у сусідні села на навчання їде майже сотня учнів, а це аж два вагони. Навесні та влітку вузькоколійкою мандрують туристи. Українців серед них небагато. А от поляки, німці, австрійці, англійці та навіть канадці у поліській глушині побували не раз. Здається, про існування цієї вузькоколійної залізниці знають лише іноземці. Їм не потрібні ні спеціально облаштовані вагони для подорожі, ні додатковий комфорт, розповідають провідники.

Перетинає поїздок унікальний міст через річку Стир у селі Млинок. Це єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні. Його довжина 153 метри. А сполучає він два райони — Володимирецький і Зарічненський. І коли навесні розливається Стир, потрапити на протилежний берег можна хіба що через залізничний міст.

Із XIV по XVII століття цим містом володів найвпливовіший і найбагатший рід князів Острозьких, який зробив з Острога потужний освітній, науковий та культурний центр Східної Європи.

Передусім славився Острог слов'яно-греко-латинською академією — першим вищим навчальним закладом у Східній Європі. Заснував його у 1576 році авторитетний політичний діяч того часу, меценат друкарства й літератури, опікун православ'я Василь-Костянтин Острозький. В Острозькому культурному осередку разом з академією виникло найпотужніше тогочасне видавництво — кирилична друкарня Івана Федорова. Тут побачили світ греко-слов'янський "Буквар" — перший український підручник та перша друкована повна слов'яномовна Острозька Біблія.

Середньовічні мури Острозьких і досі височіють у "Волинських Афінах". Це унікальні пам'ятки історії та культури, з-поміж яких Мурована, Кругла, Луцька і Татарська вежі, Богоявленська церква та Свято-Троїцький Межиріцький монастир-фортеця.

Це унікальне природне диво, розташоване в урочищі Іванова Долина, поблизу сіл Базальтове, Берестовець, Новий Берестовець Костопільського району Рівненської області. Це єдине на території України яскраво виражене стовпчасте залягання найпоширенішої гірської породи – базальтів.

Базальтові стовпи – різновид базальтів, що має в поперечному перерізі форму від чотиригранника до семигранника. Товщина стовпів коливається в межах 0,6 - 1,2 метра, а висота – від 3-х до 30 метрів. З базальту, видобутого в тутешніх кар'єрах, викладали бруківкою майдани Парижа, Брюсселя, Відня, Москви, Берліна і Варшави.

Заказник "Базальтові стовпи" створили на базі Івано-Долинського родовища базальтів, яке складається з п'яти кар'єрів. Частина із них вже підтоплені. Найвідоміший серед кар'єрів є третій. Там базальтові стовпи та вода утворюють острівець у формі серця, названий місцевими жителями "Островом кохання".

Зараз усі знайдені речі можна побачити у музеї, який неофіційно ще називають "Козацькі могили". На початку літа 1908 року житель с. Пляшева обробляючи своє поле, знайшов 32 козацьких мушкети та 16 шабель.

Задум побудувати пам'ятник козакам, полеглим у Берестецькій битві, виник 1908 року з ініціативи монахів Почаївської лаври. Спорудження Георгіївського храму тривало чотири роки. Побудували його у стилі українського бароко, що був поширений в Україні в XVII-XVIII століттях. Церква-пам'ятник не має собі аналогів. Вхід до храму одночасно є іконостасом. Тому, коли щороку у дев'яту п'ятницю після Великодня вшановують загиблих козаків, молебень відбувається просто неба.

Основна церква — Георгіївська. Одна з головних святинь цього храму — ікона великомученика Георгія, написана на дереві. Другий поверх Георгіївського храму займає церква святих Бориса і Гліба — так звана балконна церква. Тут з лівого боку іконостасу розміщено кіот з іконою Святої Трійці. У нижній частині великої ікони є старовинний маленький образок, написаний на священному мамврійському дубі та освячений на Животворчому Гробі Господньому в Єрусалимі. Третя, підземна церква — церква Параскеви П'ятниці. Саме тут і знаходиться козацька усипальниця — чотириметрове кам'яне склепіння зі скляним саркофагом. Тут покояться рештки тих, хто загинув на полі Берестецької битви у 1651 році.

Тараканівський форт — це оборонна споруда, архітектурна пам'ятка 19 століття, розташована неподалік від села Тараканів Дубенського району Рівненської області. Це бетонно-земляне укріплення, виконане із застосуванням цегли та чавунних деталей, з яких були зроблені герметичні двері й усі драбини. Потрапити в середину можна було лише з допомогою висувного залізного мосту. Щоб заховати його під час облоги, побудували спеціальне приміщення під насипом.

По периметру форту — так звані безпечні каземати. Їх усього 105. У свідченнях за 1905 рік йдеться, що каземати призначалися як для бойових дій, так і для проживання. А ще тут були склади, лазарет, операційна, дезінфекційні камери, морг, туалети і колодязі. Усі каземати були оснащені вентиляцією та обігрівались печами.

Окрім того, у форті була встановлена каналізація, водопровід і навіть спеціальна піч, де спалювали нечистоти. Усі приміщення підземних коридорів і кімнат мали електричне освітлення. А у 1899 році форт навіть телефонізували. Безпечні каземати слугували ще й для підтримки фортечного валу. Фасадної стіни давно немає. Каземати і як увесь Тараканівський форт поросли травою, деревами і кущами. Вони, випереджуючи час, повільно, але впевнено продовжують руйнувати військову фортецю.